Отець Стефан Пітка (28.02.1934 – 8 06 2003)

«Календар Рідного слова» номер 1, 2006 року. Видає Газетно видавнича установа «Рідне слово», Кула

Оксана Стецюк

Отець Стефан Пітка

(28.02.1934 – 8 06 2003)

Виповнилося три роки від сумної події дня смерті о. Стефана Пітки видатного священика, громадського діяча, людини з великої букви, духовного наставника української діаспори, великого патріота свого народу.

Дитинство і молоді роки о. Стефана, проведені в Боснії

     Народився 28 лютого 1934 року в с. Дабрак, Хорвачани в Боснії, у сім’ї Володимира і Софії (роджена Пукашевська), які не були багаті майном, але їх головним багатством були честь і повага між людьми. А ще більше багатство дев’ятеро дітей, які зростали у цій сім’ї.

     Початкову школу закінчив у с. Поточани в Боснії, гімназію в Білгороді і в Загребі, а пізніше навчався в учительській школі у м. Боснійська Градішка. Богословські студії закінчив у Загребі.

     Після закінчення гімназії молодий хлопчина подався на заробітки. Коли відвідував рідне село, то згуртовував і очолював молодь; організовував музики у покиненій кузні, яку разом з іншими, засукавши рукави, впорядкував, і це був теплий куток для згуртування української молоді. Ця хорвачанська кузня стала своєрідною легендою, це було скромне продовження довоєнної діяльності «Просвіти».

     Після проходження військової служби вирішив визначити свій життєвий шлях і поступив до Загребської гімназії, а згодом і на богословські студії у Загребі, які успішно закінчив.

      На празник св. Іллі, 2 серпня 1964 року, в рідних Хорвачанах владика Криживський Гавриїл Букатко висвятив його на священика.

Заснування греко-католицької парафії і побудова церкви в Інджії

     Багато труднощів при побудові церкви в Інджії усунено завдяки зусиллям о. Стефана Пітки.

     На початку 1965 року о. Стефан частіше відвідував Інджію. У той час Богослужіння для наших людей служилися у римо-католицькій церкві в Інджії, до якої час від часу прибував греко-католицький священик з Сремської Митровиці. В Інджії в той час проживало близько 130 чисто українських родин і близько 20-ти мішаних подружніх пар. Також значне число українських сімей проживало в Старій Пазові, Земун Полі й у навколишніх селах.

     Це і стало поштовхом для надіслання листа від вірних греко-католиків Крижівської єпархіїз проханням заснувати греко-католицьку парафію в Інджії і надати священика. Прохання було підтримати зі сторони владики Крижівського Гавриїло Букатка, і люди почали збирати гроші для придбання приміщення під церкву.

     Того ж 1965 року куплено стару хату, з двох кімнат якої зроблено парохіяльну каплицю, а других дві були призначені для помешкання священика. 29 липня 1965 року відбулося посвячення каплиці. У 1966 році на місце старої стайні побудовано помешкання для священика, а на подвір’ї  збудовано невелику парохіяльну залу.

     В 1067 році  подали прохання до місцевого уряду про дозвіл на побудову нової церкви, на яке не отримали відповідь. У 1972 році було закликано державну комісію, котра всановила, що існує небезпика зрушення будинку, і було дано дозвіл на ремонт будівлі. Пізніше цей дозвіл було скасовано і після багатьох зволікань було дозволено будівництво нової церкви. Тож було розпочато будівельні роботи, в яких парафіяни брали активну участь.

Діяльність о. Стефана у періоді 70-х років

     У цей період владика Гавриїл Букатко дав благословення о. Стефану на купівлю приміщення від французьких монахів у Білгороді, яке пристосували для Богослужінь для греко-католицької громади Білгороду. Першим священиком був о. Олександр Біляк.

     У 1967 році о. Стефан відбув у Чікаго в США на парафії свв. Володимира і Ольги. В листопаді того ж року взяв участь у Першому світовому Конґресі Українців у Нью-Йорку в готелі «Гілтон», ставши єдиним представником тодішнього східного блоку Європи.

     Короткий час о. Пітка служив священиком в українських греко-католицьких парафіях у Канаді. В цей час збирав добровільні пожертвування на побудову церкви в Інджії. У цей же період нав’язав  тісні контакти зі Злученим Українським Американським Допомоговим Комітетом у справі надання допомоги для побудови школи ім. Тараса Шевченка у с. Дев’ятина в Боснії і для жителів цього села. Також виділено стипендії шістьом студентам-українцям з Югославії. Про це свідчать листи, надіслані від др Володимира Галана, тодішнього президента ЗУАДК, і професора з Боснії Івана Сватка.

     Після виконання цих обов’язків о. Стефан повернувся на парафію до Інджії, де був парохом, а в липні 1973 року перейшов до Сремської Митровиці, де служив священиком греко-католицької церкви Вознесіння Господнього.

Священича діяльність у Німеччині

     У період 1979 до 1982 років о. Стефан служив настоятелем катедоального храму Покрову Пресвятої Богородиці та св. Апостола Андрія Первозваного в місті Мюнхені в Німеччині, де доклав чималі зусилля до розбудови катедрального храму і Апостольської Екзархії для українців у Німеччині і Скандинавії.

Чималий внесок о. Стефана на народній ниві

     Після виконання священичих обов’язків у Німеччині о. Стефан повернувся на парафію у Сремську Митровицю, щоби душпастирювати серед українців з Боснії. Там служив до останіх днів свого життя.

     Активно брав участь у діяльності в той час ансамблю «Коломийка» у Сремській Митровиці, який пізніше переріс у Товариство плекання української культури. Також був одним із засновників Товариства української мови, літератури і культури «Просвіта». Брав на себе різні обов’язки, активно залучаючи молодих людей і надаючи великого значення роботі з дітьми і молоддю.

О. Стефан Пітка з представниками української громади Воєводини, Посольства України та Сербсько-українського товариства з Сомбору у Міському домі Сомбору.

    Організував і очолював Літні школи україністики, його віддана підтримка та наснага стали запорукою успіху цих шкіл для дітей української діаспори. Навчав дітей на уроках катехизму і завжди мав велике розуміння потреб молоді, а й людей взагалі. Організував паломництво в Україну, був одним із організаторів поїздки молоді в Україну під назвою «Слідами предків». Організував гастролі культурних товариств з України.

     Безмежну вдячність висловили о. Стефану діти з України, що посдраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і які завдяки  зусиллям отця мали змогу покращити своє здоров’я у Воєводині. Багато зусиль було докладено з його сторони щодо організування і оформлення Національної Ради української національної меншини у Сербії і Чорногорії.

     Не раз о. Стефан радив і просив братися до роботи, адже якщо ми хочемо зберегти свої корені, свою рідну мову і культуру, то повенні багато працювати, бо нам ніхто нічого не подарує.

     Поминальними Службами Божими і панахидами пам’ять о. Стефана вшанували родини Пітків і парафіяни парафій Успіння Пресвятої Богородиці в Інджії і Вознесіння Господнього у Сремській Митровиці, відзначивши третю річницю з дня його смерті. Вічна йому пам’ять!

***

   «Голос Союзу русинів і українців Сербії і Чорногорії» - число 9

А. Дудаш

Пошвецена памятна таблїчка о. Стефанові Питкови

На чесц, славу и вичну памят

     З нагоди 15-рочнїци Союзу Руснацох и Українцох Сербиї и Чорней Гори, внедзелю после Служби Божей, у грекокатолїцкей церкви у Индїї одкрита и пошвецена памятна таблїчка о. Стефанови Питкови.

Пропамятна табличка на зовнішній стіні церкви Успіння Присвятої Богородиці у Інджії.

     Памятну таблїчку пошвецели индїйски парох о. Михайло Дудка и парох у Сремскей Митровици о. Михайло Режак.  Пред делегацию Союзу, вельочисленима парохиянами зоз Индїї, Сремскей Митровицци, Руми, Нового Саду и Београду, як и пред членами фамелиї ог. Питка, индїйски парх гварел же є подзековни Союзу Руснацох и Українцох же тирвацо зазначели роботу о. Питки и зоз тим му указали чесц и же би ше грекокатолїцку церкву у Индїї  збудовало. О. Режак наглашел же цо о. Питка зробел за живота за индїйских парохиянох и за їх духовни живот.

     З тей нагоди Владимир Кочиш, секретар Союзу Руснацох и Українцох, пречитал биоґрафию о. Стефана Питки, а на концу делеґация Союзу пошла на гроб одац почесц о. Питкови.

     На тей святочносци були присутни и уметнїки хтори направели памятну таблїчку – Силвестер Макаї, хтори ю креативно обдумал и Янко Микита, хтори ю вилял зоз месинґу.