40 днів від смерти отця Стефана Пітки

www.koukyu.ca

ІНФО СЛУЖБА ТОВАРИСТВА “ПРОСВІТА”

40 днів від смерти отця Стефана Пітки

   Цей сюжет присвятимо сумній події нашого сьогодення. Минуло сорок днів від смерті видатного нашого священика, громадського діяча, людини організатора, авторитета громади отця Стефана Пітки, священика з Сремської Митровиці. Отець Стефан Пітка помер у неділю 8 ого червня у 69-ому році туземного життя, життя нелегкого, сповненого завзять, боротьбою за духовну та національну правду але й переконань, що кожна благородна справа підтримки громаді зберігає власну чесність навіки.

  На похороні на чесність і повагу отцеві нагадували і повні люду церкви у Сремській Митровиці, де отець був душпастирем, та у Інджії, парафії котру і заснував отець Стефан, під час заупокійних Служб Божих та присутні 24 священики, грекокатолицькі, православні, римокатолицькі з наших країв, Боснії і Герцеговини і Хорватії, численне монашество та громада з усього краю.

 Слово прощяння після Служби Божої у Парафіяї Успіння Пресвятої Богородиці у Інджії висловив о. Іван Барщевський з Славонського Броду з Хорватії. Від імені Посольства України в Сербії і Чорногорії попрощався консул Роман Мельниченко а від української громади слово подяки отцеві висловили Петро Ляхович, Іван Терлюк та Василь Дацишин.

   Від імені родини останнім словом прощання племінник покійного Штефан Миронюк з Німеччини.

   Народився отець Стефан Пітка у с.Дабрак (Хорвачани) у Боснії 28-го лютого 1934-го року від батьків Володимира і Софії нар. Пакушевський, які не були багаті майном але їхнє багатство були честь і повага між людьми, а ще більше багатство всіх дітей.

   Початкову школу о.Стефан закінчив у селі Поточани, у Боснії, гімназію в Білгороді і в Загребі, а навчався в учительській школі у м. Боснійська Градішка, а богословські студії закінчив у Загребі.

  Після закінчення гімназії молодий хлочина подається на заробітки, а коли навідував рідне село він очолює нашу молодь і в покиненій кузні, засукавши рукави, даючи іншим приклад, щоб її впорядкувати, організує музики, теплий куток для гуртування української молоді. І це в ті часи був єдиний вид національного гуртування на цілу околицю. І цим його пам`ятають, не лише тодішня молодь, але ця Кузня хорвачанська стала своєрідною легендою, бо це було скромне продовження діяльності довоєнної “Просвіти”.

   Після проходження військового строку Стефан вирішує визначити свій життєвий шлях поступаючи до загребської гимназії, а згодом і на Богословські студії, яку успішно завершує. Висвячено його на священика 2-ого серпня 1964 ого року на Святого Іллі, у церкві у рідних Хорвачанах, а висвятив його крижевський владика кир Гавриїл Букатко. В липні 1965-го року отець Стефан засновує парафію Української Греко-Католицької Церкви у місті Інджія у Сербії, богослужіння вперше проводиться у пристосованому житловому будинку хаті, а потім збудовано церкву у подвір`ї, де проводжено богослужіння але й принагідні національні урочистості.

   1966-го засновує Українську Греко-Католицьку парафію в Белграді і закуповлює будинок, пристосовуючи під церкву. 1967 року побуває у Чікаго США, парафія Св.Володимира і Ольги. Один із засновників та учасник Першого Світового Конгресу Українців (СКВУ-а) у Ню Йорку в Готелі Гілтон, єдиний представник з тодішнього східнього блоку Европи. Короткий час є священиком в українських Греко-Католицьких парафіях у Торонто і Саскатуні у Канаді.

   Після виконання цих обов`язків та потреб отець Стефан повертається на службу парохом до Інджії у Сербії а у липні 1973-го переходть на парохію до Сремської Митровиці де стає парохом Греко-католицької церкви. Від 1979-1982 рр Отець є настоятель Кафедрального храму Покрови Пресвятої Богородици та Святого Апостола Андрія Первозваного в Мюнхені у Німеччині.

   Тільки декілька днів ділило отця Стефана від ювією, повних 30 років служіння у Сремській Митровиці. Після урочисто відзначеного празника Вознесіння Господнього, у хвилині підготовки до Богослужіння, Бог покликав його до себе.

   Чималий внесок отця Стефана на народній ниві. Активно бере участь у діяльності українського гуртка „Коломийка“ у Сремській Мітровиці, потім є одним із засновників і Товариства української мови, літератури і культури “Просвіта”, беручи на себе різні обов`язки залучаючи і молодших. Численні активності отця, організування гастролей культурних товарист з України, організування та очолювання Літніх шкіл україністики, отець організовує паломництво на Україну. В останню годину туземного життя отець ділився думками щодо організування та активностей у ті дні оформленої Української національної ради Сербії і Чорногорії. Отець Стефан радить і просить братися до роботи, бо нам ніхто нічого не подарує.

      

***

«Християнський голос» Мюнхен, ч. 13 (2633) липень 2003 р.

     Народився в селі Хорвачани, парафія Дев’ятина (Боснія) 28 лютого 1934 року в побожній родині, в якій було десятеро дітей. Початкову школу закінчив в с. Поточани, гімназію в Білгороді і в Загребі; навчався в учительській школі в місті Бойснійська Ґрадішка, а богословські студії закінчив у Загребі. На священика в вцелібаті висвятив його Впреосв. Архиєпископ Гавриїл Букатко 2 серпня 1954 року в Хорвачанах. Від липня 1965 до липня 1973 року парох у місцевості Інджія. Задля пасторальних потреб перебував у ЗСА і в Мюнхені. Від липня 1973 до кінця життя був душпастирем у місцевості Сремська Митровиця.

     Покійний о. Стефан був довгі роки священиком, який мав довір’я Владики Г. Букатка, часто з ним подорожував, виконував різні завдання. Старанням Покійного в Інджії побудовано нову церкву. Він належав до тих священиків, що виросли серед свого народу, разом з ним жили, ділили його жалі, болі й веселі хвилини життя. Як щирий український патріот о. Стефан не йшов на жодні компроміси. Для цього прадідівська віра і рідний народ – були на першому місці. Він залишив вигідну працю завидателя душпастирства Мюнхен і Розенгайм, щоб душпастирювати серед своїх українців з Боснії, за що не зазнав подяки від деяких чинників, але тому його вірні були вдячні, що виявили на окремий спосіб в часі прощання з ним на цвинтарі в Інджії 10 червня 2003 року.

     Тісно співпрацював з Товариством «Просвіта» в Новім Саді і не міг розуміти того, що деякі наші священики не дуже старалися працювати для культурного добра свого народу, не старалися, щоб українці в своїх середовищах мали Богослужби на рідній мові. А коли ми зверталися до нього, щоб написав дещо про свою працю, щоб це надрукувати в нашій газеті, він говорив: «А чому потрібно хвалитися? Добрі діла видно всюда, Нагорода – там, у небі!»

     Хай Всевишній Господь винагородить Свого Вірного Слугу бл. п. Отця Стефана за те все, що Він учинив задля Його прослави і духовного добра нашого народу!

                                                                        Редакція «Християнського голосу»