Українці в Інджії

«Українське слово» - Часопис українців у Югославії з питань культури, літератури та суспільного життя. Рік ІV, число 6. 1999 р. – Товариство української мови, літератури і культури «Просвіта», Новий Сад

Борис Небесний

Українці в Інджії

     У східній частині Срему, на старому царгородському шляху, який злучає Азію з Середньою Європою, на 40 км відстанні від Білгороду і 30 км від Нового Саду, розташоване місто Інджія. Зі сходу на захід місто розтинає старий значний шлях Сланкамен – Сремська Митровица. Так, ці два шляхи розділяють місто на чотири майже однакові частини. Залізниця, збудована ще 1882 року в напрямку Афіни-Білгород, розділяється саме в Інджії: один з напрямів веде до Будапешту та Середньої Європи, другий через Загреб та Любляну продовжує в Західню Європу. На схилах Фрушкої Гори, 120 метрів над рівнем моря, ледь хвилисто стеляться рільництва, садівництва й інших сільськогосподарських призначень.

     (..........)

     Далеко найнадійніші та найбільш компетентні дані про українців у Інджії зібрав невтомний о. Степан Пітка, без сумніву один з рідких духовних, культурний та громадських діяч з-поміж українців на цих просторах. За його ініціятивою в Інджії розгорнено активність щодо заснування парафії Української Греко-католицької церкви. При цьому зроблено опитування парафіян та зібрано дані, які зараз дуже цінні щодо українців у Інджії. Ініціативний провід, зібравшись на роздоріжжі вулиць Максима Горького та Гроблянської, у складі Стефан Цацко, Михайло Матвишин, Петро Лаврик, Іван Боднар, Володимир Берелюк та Михайло Кавалко навідали й пописали 115 українських родин з 517 членами, тобто парафіянами. З причини негативного ставлення властей до Церкви і свободи віроісповідань, тобто страху від наслідків, пивне число людей не бажало вписатися, тобто навіть національно декляруватись, та можна констатувати, що і ці дані далеко не точні. За оцінкою ініціативного проводу записано приблизно 80 процинтів від усього числа українців. Треба визначити, що при опитуванні (анкетуванні) зібрано і важливі інформації про сімейно-подружний та матеріяльний стан, тобто про попереднє місце прживання.

     (..........)

   Двадцять років після переселення, беручи до уваги, що майже всі вони починали від нічого, працюючи на державних або чужих полях, відновлених підприємствах, можна констатувати, що українці в Інджії добре загосподарювали. Чесні і надійні робітники, ще кращі майстри, винятково дбайливі й ощадні, але і раді дружити з усіма, вони швидко завоювали добре довір’я інших мешканців. Практикуючи успадковане почуття потреби взаємодопомоги ще з боснійстких умов і осередків, вони швидко побудували свої домівки, молодші нові сім’ї. Патріархальне виховання, прив’язаність до своєї Греко-католицької церкви, вони посилали дітей у школи, а діти переважно були між кращими учнями.

Сучасний вигляд грекокатолицької церкви Успіння присвятої Богородиці у Інджії.

 Завдяки організаційним здібностям та наполегливості о. Стефана Пітки, вже 1965 року українці заснували свою парафію, а два роки пізніше збудували і гарну церковцю в головній вулиці міста. Правда, начання рідної мови для українських дітей тривало закоротко щоб дало більш бажані результати, та це, разом з неможливістю організувати своє товариство, як вид культурної активності, стало причиною загрози збереження національної самобутності. Майже одинока можливість гуртування була парафіяльна церква, а залижно від можливостей та знахідливості священика, проходило і їхнє культурне життя, окремо молоді, яка регулярно  брала участь на молодіжних зустрічах, пробуючи і в своєму осередку організувати яку-небудь активність.

     (..........)