«Українське слово» - Часопис українців у Югославії з питань культури, літератури та суспільного життя. Рік ІV, число 6. 1999 р. – Товариство української мови, літератури і культури «Просвіта», Новий Сад
Шкільна рада
Перша Літня школа україністики «Просвіта»
В Автономному Краю Воєводина, у республиці Сербія, в Югославії живе коло 8 тисяч українців розпорошених на великому просторі. Більш скупчено українці живуть у Кулі, Вербасі, Сремській Митровиці, Інджії та Новому Саді та їх околицях. Після багаторічного застою в плані розвитку та плеканні національної самобутності, в 1988 року виникли можливості українцям, на організований спосіб більше подбати про своє відродження. Вже в 1989 році засновано Товариство української мови, літератури і культури Воєводини та його філії по всіх осередках з більшим числом українського населення.
(..........)
 |
| Учасники, викладачі і гості з Виконавчої Ради Воєводини після відкреття Першої літньої школи україністики. |
Для підготовки діяльності цієї школи, Товариством формована Шкільна рада першої школи україністики «Просвіта». До складу Шкільної ради увійшло 14 чоловік: о. Стефан Пітка, Борис Небесний, Іван Терлюк, Євген Кулеба, Степан Сем’янів, Олена Диба Сем’янів, Віктор Зубко, Ірина Зубко, Любомир П’єкний, Петро Ардан, Василь Дацишин, Стефка Тамінджія, Петро Закамарок та Петро Ляхович. Головою Шкільної ради обрано о. Стефана Пітку, виховатилями та фаховими керівниками обрано Степана Сем’яніва та Олену Диба Сем’янів, скарбником Стефку Тамінджія, а за директора школи Євгена Кулебу. Фаховим викладачем української мови і літератури, за посереднецтвом Посольства України в СР Югославії, запрошено Ірину Пивовар – педагога та філолога з Львова.
(..........)
Окрема увага, за програмою вивчання на Літній школі україністики була присвячена релігійним темем. Уроки проводили отець Стефан Пітка та Сестри Служебниці. Велике зацікавлення учнів побуджували теми про основи християнської релігії, християнський мораль, про життя і місійні писання та літературу, творчість яка виникла під впливом релігійних тем.
(..........)
***
«Українське слово» - Часопис українців у Югославії з питань культури, літератури та суспільного життя. Рік ІV, число 6. 1999 р. – Товариство української мови, літератури і культури «Просвіта», Новий Сад
Василь Дацишин
Пошана до співвітчизників
21 жовтня, в день визволення міста Сомбор і околиці, де 54 роки тому, югославська спільно з Червоною армією, після, за героїчністю відомої Батинської битви розгромили ворога – в цей день вшановано па’ять загиблим югославської армії, солдатів ІІІ-ого українського фронту. По-перший раз, організовано українська громада Воєводини вшанувала пам’ять загиблим братам.
(..........)
За попередньою домовленістю, делегація Товариства української мови, літератури і культури Воєводини у складі Іван Терлюк, Віктор Зубко, о. Стефан Пітка та Борис Небесний розмовляли з керівництвом Союзу воїнів народно-визвольної війни за допомогою Драгана Владисавлєвича, голови Товариства сербсько-української дружби з Сомбору, організації, котра підготувала комплексну програму перебування того дня.
(..........)
За нашим українським християнським звичаєм відправлено панахиду. Правили її о. Стефан Пітка з Сремської Митровиці, о. Роман Мизь з Нового Саду та о. Ярослав Вовк з Вербасу.
(..........)
***
«Українське слово» - Часопис українців у Югославії з питань культури, літератури та суспільного життя. Рік V, число 8. 2000 р. – Товариство української мови, літератури і культури «Просвіта», Новий Сад
Третя Літня Школа україністики «Просвіта» в Бачкому Петровці
Результати понад очікувань
Третя Літня школа україністики «Просвіта», яка відбулася у Бачкому Петровці з 2 по 16 липня цього року успішно закінчилась. Цю новостворену систему засвоювання знань та набувань робочого зацікавлення, за допомогою викладачів і вихователів, з правом та гордістю можна назвати школою. Це передусім тому, що праця в своєрідній показовій школі проходила за Планом і програмою, засвоєною Шкільною радою, а презентована відповідним органам АК Воєводини, Р. Сербії та України.
(..........)
Цьогорічна навчальна зустріч почалася в суботу 2 липня в приємному, всюди зеленому містечку Бачкі Петровац, де почали з’їжджатися діти в супроводі батьків. Перед гарним будинком інтернату міської ґімназії ім. Яна Колара їх привітали голова Шкільної ради о. Стефан Пітка, директор школи Петро Ляхович, секретар скупщини общини Мілина Лабат, керівник інтернату Ондрей Корош. Від імені Товариства української мови, літератури і культури Воєводини дітей, батьків і гостей зустрічали голова Іван Терлюк, члени президії Борис Небесний, Петро Ардан, секретар Штефка Тамінджія, а директор Школи Петро Ляхович представив всім викладачів: Христину Герцик та Лесю Ткач з України, Марію Ліщишин з Кули та виховатиля Миколу Ляхович з Сремської Митровиці.
(..........)
Урочистість почалася вітальною промовою голови Шкільної ради о. Стефан Пітка, який привітав усіх учнів і батьків, вчителів і працівників інтернату та Будинку культури, а окремо голову Виконради Воєводини Дамяна Раденковича, посла України др Володимира Фуркала, представників общини Бачкий Петровац, та інших гостей, підкрислюючи значення цієї форми навчання для української громади Воєводини, а окремо для дітей.
(..........)
Коли завіса відкрилася присутніх привітав голова Шкільної ради о. Стефан Пітка, наявляючи складання незвичайного екзамену, який символічно означає звуки «останього дзвінка» цієї своєрідної школи, який означить кінець цієї Третьої літньої школи, а водночас запрошує до наступної зустрічі.
(..........)
На урочистому відкритті о. С. Пітка сказав
Привіт усім присутнім на відкритті Третьої літньої школи україністики «Просвіта» в Бачкому Петровці, Бачка, Воєводина, Югославія.
Літня школа україністики, без сумніву, є найменшою, своєрідною, неповторною. Те, що вона є найменшою це нас не лакає і не знеохочує. А те, що вона є своєрідною це нас потішає, через це ми радіємо і в цьому ми шукаємо наснаги для себе та інших. Така, яка вона є, свідчить нам та іншим, що ми ще не використали всі можливості й засоби, які стосуються виховання українських дітей у діаспорі. Бо як інакше ознайомити й переконати нашу людину з порівнюючими прикметами й можливостями, які стосуються її переваг приформуванні національної свідомості та своєрідності, окремо щодо власного багатства та наступних поколінь, виховати комплетну, повновартісну особу, свідому і впевнену в себе, впевнену, яка зберегла власну самобутність, особу без комплексів. Така особа своїм багатством і досвідом може й інших збагатити.
Товариство української мови, літератури і культури Воєводини взяло собі завдання віднайти можливість і спосіб, щоб українські діти з інших осередків мали можливість навчання рідної мови та ознайомлення з красою скарбів національної культури, тим, що успадкували наші предки.
Думаю, що і ця, третя зустріч щасливо вибрана, бо будемо мати можливість краще пізнати не лиш себе і своє, але і місцевих, краще дізнатись одні про других. Це можливість кращого ознайомлення двох малих національних меншин у Югославії, а вони репрезентують дві країни в Європі, Словачину і Україну.
Маю честь, радість і задоволення привітати між нами пана Дамяна Раденковича, голову Виконавчої ради Воєводини, його екселенцію пана Волидимира Фуркала, посла України в Югославії, пана Павела Домоні, секретаря з питань національних меншин Виконради Воєводини, представників общини Бачкий Петровац та інших гостей.
(............)
Промова о. Стефана Пітки, голови Шкільної ради, на закритті Школи україністики «Просвіта» в Бачкому Петровці 15 липня 2000 року
Дорогі учні, вчителі, шановні батьки!
Сьогодні почуємо символічний шкільний дзвінок, який означає, що закінчується Третя літня школа україністики «Просвіта». Закінчилась ще одна школа, після чого будемо мати велику честь і задоволення бути присутніми складанню своєрідного іспиту зрілості, на якому нам діти покажуть те, що вони тут навчили. Цей іспит здали всі учні цієї школи, які багато працювали. Професори та виховатилі вклали всі зуселля, навіть більш ніж вони думали, що можуть. Учні були чемними, дбайливими і уважними. Можна сказати, що це була найкраща генерація. Вчились бездоганно, засвоїли все те, що було заплановано. Вони заслужили найбільшу оцінку – п’ять. Навіть більше цього – п’ять плюс. Тому нагородім їх оплеском.
Найбільшу оцінку заслуговують наші господарі в Бачкому Петровці, не лиш тому, що нам забезпечили прекрасне приміщення й добре харчування. Вони присвятили нам багато уваги, ще більше любові, а це відчувалося на кожному кроці. Житилі Бачкого Петровця з симпатією сприймали те, що ми робили, І навіть більше цього. Всюди відкривали двері свого міста, пригортали наших дітей, показували красу та цінності своєї історії та культури, музей і церкви, дали їм на користання басейн, розказували про себе, спілкувалися з нами. Пропонували нам усе те, що мали, а це справді не мало.
Для успішного проведення нашої Школи окремо заслуговує Виконрада Воєводини. Без її допомоги ми б не мали нагоду сьогодні бути разом, тішитися, прославляти. Українці хлопці й дівчата це довго будуть пам’ятати. І знайдуть вони спосіб щоб вдячністю та пошаною повернути їм це все, якщо не тепер, то коли виростуть, або наступні генерації.
Вкладено великий труд і не такі великі матеріяльні засоби, але все це з вдячністю і увагою повернеться.
Українське посольство в СР Югославії вклало все, що було можливо в цьому часі. А це для нас було багато.
Сьогодні є багато тих, які склали або складають іспит добродійства. Це багато підприємств, міст, музеїв та поодинокі добродії. Але їх не будемо тут поодиноко згадувати. Буде і для цього більш доцільна нагода. Шкільна рада має завдання зробити детальний аналіз. Тоді буде й інших оцінок, поіменних похвал та колективних подяк.
Однак, при цій нагоді бажаю відзначити імена двох наших винятково дбайливих та невтомних учительок з України, Христину Герцик та Лесі Ткач. Побажаймо їм ще багато таких красивих шкіл. Побажаймо їм багато успіху, щастя, здоров’я та щасливої дороги в Україну і щоб про нас не забули.
Дорогі учні і викладачі, шановні батьки та милі гості. Хочу подякувати за допомогу та співпрацю в організації цієї найблагороднішої школи. Без вашої допомоги вона б не була тою, якою вона була, а сподіюсь і надалі буде. Незабаром побачите який незвичайний та багатозвучний буде той символічний дзвінок, який означає кінець цього навчального року, а одночасно закликає до початку наступного, до нової, за чергою Четвертої літньої школи. Я переконаний, що вона буде, тільки ще не знаю, де вона відбудеться.
При цій нагоді бажаю привітати тих, які своєю присутністю звеличали цю урочистість, а окреми тих, які у свєму серці несли весь час це наше прагнення, які турбувались як і ми, а це передусім пан магістер Павел Домоні, секретар з питань національних меншин Виконради Воєводини. Одночасно вітаю директора цього секретаріату пані Душанку Марич. Вітаю та сердечно дякую за присутність і представників Посольства України в Югославії пана Юрія Коваля та пана Романа Мельниченка. Так само вітаю й отця Романа Мизя, на чиїй парафіяльній території це відбувалось.
Всі ми сьогодні зібрались під одним символом, одним значенням, одному почутті, а це – любов. Любов до людини, яка є безконечною, тривалою і без заздрощів, любов, яка не члениться, не розкошує і не бенкетує, не присвоюється, не призеває до гніву, а стає супроти зла. Любов не тішиться коли хтось чинить кривду, а радіє правдою, все терпить і всому вірить та надіється, і завжди перемегає.
Тепер, дорогі учні, нам хочеться вірити, що ви навчилися чогось доброго, що ви полюбили щось гарне і що ви це збережете не тільки для себе, а з любов’ю передасьте іншим. Дякую вам усім!
Нема коментара:
Постави коментар